Посмертний суд. Багато хто чув про нього. І незважаючи на те, чи вірить конкретна людина в потойбічне життя чи ні, їй час від часу спадає на думку той факт, що її земне життя не вічне. А якщо не вічне, то рано чи пізно доведеться підводити певний підсумок, давати звіт про прожите життя: чи то самій собі (або ж близьким), чи то, за умови віри в Творця, – Богові. «Бо всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2Кор. 5:10), – так описує цей звіт перед Богом Біблія.
«Тоді й вони скажуть Йому у відповідь: Господи! Коли ж ми бачили Тебе голодним, або спраглим, чи подорожнім, або нагим, або недужим, або у в’язниці і не послужили Тобі?» (Мф. 25:44), – більш за все на Страшному суді ці слова скажуть люди, які не були «грабіжниками, неправедними, перелюбниками» і т.д. і т.п. (див. Лк. 18:11), а цілком «порядними» (звісно, у світському розумінні) людьми. І це в дійсності може бути так, що в підсумку змусило цих людей вважати себе гідними Царства Божого, тобто перебування поруч з Богом у вічності. Принаймні, саме це має на увазі Біблія, одкровення Бога про самого Себе.
Проте погляди Бога і людей стосовно самої постаті Бога часто різняться, а все через банальне небажання людей взяти до рук Біблію і почитати, що написане в ній. Крім того, навіть якщо якась людина наважилася взяти до рук цей безцінний скарб Божої мудрості, не факт, що вона правильно сприйме прочитане. Бо все залежить від того, як сприйматиме людина цю книгу: як Боже одкровення чи як стародавню пам’ятку писемності, збірку міфів і т.д. і т.п. Не варто забувати і того факту, що люди часто шукають у Біблії підтвердження своїх найфантастичніших припущень і теорій, абсолютно не цікавлячись Божою волею, і це не рідкість: таке повсюдно відбувається як нині, так і в давні часи: «Бо всі шукають свого, а не того, що угодно Ісусу Христу» (Флп. 2:21), – писав апостол Павло ще 2000 років тому.
Якщо не все так просто з розумінням Біблії, то що вже казати, коли в пізнанні Бога людина послуговується усілякими сумнівними джерелами чи навіть власною уявою. «У спокусі ніхто не кажи: “Бог мене спокушає”; бо Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого, але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю» (Як. 1:13,14), – тому не варто брати до уваги думки людей про Бога, які малознайомі, чи взагалі не знайомі з Біблією. І саме ці люди, більш за все, складатимуть значну частку «проклятих» (див. Мф. 25:41), що опиняться на Страшному суді ліворуч Суддівського трону.
На відміну від «грабіжників, неправедних, перелюбників…», вони не бачитимуть за собою жодної провини і тому їх подив буде дійсно щирим і непоказним, на відміну від усього їх попереднього життя. Адже коли людина не прикривається Божою праведністю, не просить Божої допомоги в подоланні гріхів і спокус, тоді вона починає прикриватися власною, вигаданою «праведністю», і подібне лицемірство з часом призводить до сумних наслідків: людина починає вважати себе «самодостатнім праведником», якому абсолютно немає діла до «менших цих» (Мф. 25:45), саме ставленням до яких і перевіряється наше ставлення до Спасителя, про що Він повідомить на Страшному суді.
Все це прямо сказано в Біблії, але як це може знати людина, яка не читала Біблію?
З книги Іспит сумління
